Позначки

, ,

Моє знайомство зі словенцями і словенською мовою почалося, як не дивно, з Риму.

Словенців у римському Центрі “Алетті”, де я провів два місяці у 2008 р., було таки чимало: і Йоже (саме він у перші дні повів мене до Колізею… як нині пам’ятаю: сидимо у кафе навпроти, я витріщаюся довкола і повірити не можу, що оце я – в Римі, і п’ю пиво, і дивлюся на Колізей, і можу просто зараз піти і доторкнутися до тих старезних каменів…); і веселун Боштян, від якого можна було щомиті сподіватися якогось коника; і вічно заклопотана майбутніми екзаменами, але завжди готова допомогти Катаріна; і серйозна Ева (тепер уже сестра Ева), з якою ми вечорами дивилися на кухні словенські фільми; і Лея, філолог і художниця, незмінна учасниця пообіднього кавування; і старший уже пан Станко, з яким ми спілкувалися химерною панслов’янською гутіркою (він майже не говорив по-італійськи), а ще влаштовували на трьох із Боштяном шахові турніри…  Ще були там дві сестри – Наташа, яка з’явилася на світ лише на один день пізніше за мене, і Маріна (майже її не бачив, бо вона постійно була в роз’їздах), та три отці-єзуїти: о. Давід, який першого дня зустрічав мене, невиспаного і страшенно втомленого після 40 годин в автобусі, біля станції Тібуртіна, о. Мілан, з яким ми познайомилися ще у Львові, і о. Марко – директор Центру, знаний у світі художник і письменник. Ясна річ, були в Центрі і італійці, і серби, і румуни, і навіть ливанець з грузином, але словенців було найбільше.

Опинившись у такому середовищі, я, сам цього не зауважуючи, став хапати спочатку окремі слова, а потім і цілі фрази словенською. Для українського вуха ця мова звучить трохи архаїчно; скажімо, “сьогодні” по-словенськи буде “danes” (наше “днесь”), а ще в ній відчувається набагато більша, ніж в українській, схильність до пуризму: “театр”  словенською буде “gledališče”, а “поет” – “pesnik”. Перекладаючи тексти для української версії сайту Центру “Алетті”, я поступово став користуватися як італійською, так і словенською версією – це було насправді дуже цікаво.

Є в словенській столиці Любляні видавництво “France Prešeren”, назване на честь великого словенського поета-романтика Франца Прешерена (1800-1848). Прешерен (або, за сербською, а відтак і російською традицією, Прешерн) – це такий собі словенський Шевченко; він вважається найбільшим поетом за всю історію словенської літератури, а його Zdravljica (1844) стала державним гімном Словенської Республіки. Українською Прешерена перекладав чи, радше, переспівував Павло Грабовський. На фасаді люблянського видавництва – чимала мозаїка, виконана майстрами з мистецького ательє Центру “Алетті” (там працюють майже всі згадані вище); в її основу ліг сюжет Прешеренової поеми Krst pri Savici, в якій ідеться про хрещення словенського народу, що відбулося на річці Савиця у IX ст.

Сюжет поеми такий: Вальгун, вождь християнської партії, йде війною на поганського вождя на ім’я Чртомир. Вночі, у страшну бурю, відбувається вирішальна битва, після якої на полі залишаються лежати тисячі мертвих тіл. Хоч Вальгун і втрачає понад половину свого війська, а проте йому не вдається здійснити одне зі своїх головних бажань і таки охрестити Чртомира: той рятується втечею. Якийсь таємничий рибалка “виловлює” самотнього Чртомира, що поринув у глибоку задуму, і привозить його на острівець на Бледському озері (одне з місць-символів Словенії, де знаходитьcя прадавній храм Божої Матері, раніше присвячений богині життя). Тут Чртомир зустрічає Богомилу, своє давню кохану, яка міцно пов’язувала його з поганством. Але тепер Богомила християнка – вона охрестилася. В душі у Чртомира знов розгоряється вогонь кохання. Богомила зізнається, що теж його кохає, та завдяки хрещенню зрозуміла, що якби побралася з поганином, то вони не могли б бути разом у вічності; відтак вона вирішила присвятити себе Богові, і жоден чоловік не приверне більше її уваги. Чртомир врешті-решт приймає хрещення і віру, хоч і знає, що в цьому житті Богомила йому вже не належатиме.

А зовсім недавно мені трапилося в неті видання віршів Прешерена 1902 р. і я не міг стриматися, щоб трохи в ньому не покопирсатися.

Дуже цікаво було почитати Krst pri Savici (звісно, зрозуміло було далеко не все, але…). Ось так виглядає початок одного з розділів поеми:

І насамкінець: ось такий вигляд має сьогодні Бледське озеро і згаданий у поемі острів, де Чртомир зустрівся з Богомилою.

Advertisements