Завдяки одному з друзів із Facebook прочитав в “Українському тижні” інтерв’ю з Ігорем Качуровським – “останнім із могікан українського неокласицизму”. З п. Ігорем можна погоджуватися чи не погоджуватися, але думки він висловлює доволі оригінальні…
Ігор Качуровський – український поет, прозаїк, філолог, літературознавець, перекладач.
Народився 1 вересня 1918 року в Ніжині в родині випускників Київського університету. Батько певний час обіймав посаду державного секретаря Центральної Ради.
У 1918-1930 рр. жили в Крутах.
1932 року, тікаючи від голоду, сім’я переїхала до Курська, де 1937-го він закінчив десятирічку й вступив до педагогічного інституту.
1942 року Качуровські повертаються в Україну.
1948-го родина перебирається на Захід, а згодом до Аргентини.
1948–1968 рр. Ігор Качуровський заробляв на життя чорноробом.
1968–1990рр. – журналіст «Радіо Свобода» в Мюнхені.
1973 року захистив дисертацію «Давні слов’янські вірування та їх зв’язок з індоіранськими віруваннями» в Українському вільному університеті.
З 1974 року викладав в УВУ теорію літератури та історію новітньої літератури.
Лауреат премій імені Максима Рильського (2002), імені Володимира Вернадського (2003) та Національної премії імені Тараса Шевченка (2006)
Він дивовижний оповідач: парадоксальний, дотепний, зухвалий, запальний і найголовніше – терплячий. Нестися навздогін чи назустріч його думці не просто важко – майже неможливо. Він приголомшує десятками невідомих імен і фактів, відточених дефініцій та несподіваних ремінісценцій. Натхненно цитує середньовічні балади, Петрарку, Сковороду, свої й чужі, але у власних перекладах сонети, улюблених Михайла Ореста та Юрія Клена, співає українських пісень. Він ущент руйнує усталені поняття, канони й п’єдестали, даруючи несподівану свободу першого подиху, першого погляду, першого відчуття. Йому 91 рік.
Кілька уривків з інтерв’ю:
Читати я любив змалку. В часи революції, коли відбирали панські бібліотеки, мама заховала в клуні скриню з книжками. Якось я натрапив на ту забуту скриню, а там – скарби. Так у десять років я прочитав «Дон Кіхота» Сервантеса, «Легенду про Тіля Уленшпігеля» Шарля де Костера, Олексія Костянтиновича Толстого, прозу Пушкіна, вірші Лєрмонтова, знав напам’ять першу частину «Енеїди». І були в тій скрині дві книжки: Тобілевича «Хазяїн» і «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного. Став читати й зрозумів, що це не література. Вони не витримували того критерію, за яким я звик сприймати західну й російську літературу. Це мене так вразило, що я відвернувся від української літератури.
Якась учителька позичила мені книжку без обкладинки, став читати, й тут мене як струмом ударило – українська мова, але яка! На рівні найвищих світових мов! Це я тепер знаю, що українська набагато перевищує російську своїми формами, а тоді це відкриття перевернуло весь мій світ. То була «Орлеанська діва» Вольтера в перекладі Максима Рильського. Так я навернувся на українство й почав перекладати українською світову поезію, яку сподобав для себе.
Із поетів [в українській літературі] першою є Ліна Костенко. З прозаїків подобається мені майже одного зі мною віку Анатолій Дімаров. Усі говорять про Пашковського, але я, на жаль, його не читав… Щодо так званих корифеїв… Гончар – письменник середнього рівня, але свого часу КДБ вирішив організувати йому світову славу. Пішли статті, де Гончара називали зрадником, націоналістом, громили «Собор», аби на Заході склалося враження, що його утискають. От і почали тут Гончара великими тиражами видавати, але Захід його не сприйняв. Цікава історія була в мене з Загребельним. Я тоді працював на «Радіо Свобода», а всі начальники на РС, майже всі, були подвійні агенти: одна нога в КДБ, а друга – в ЦРУ. Й ось викликає мене мій шеф і каже, щоб я стежив за творчістю Загребельного, що той далеко піде, бо КДБ його просуває. Я став його читати. З великим зусиллям подолав «Я, Богдан» і натрапив там на сторінки, переписані живцем, із «Міст через Дрину» нобелівського лауреата Іво Андрича. Сцену розп’яття, коли циган заганяє кілка, щоб не пошкодити органи, Загребельний один до одного переписав до свого роману. В нього багато є цілими сторінками переписаного з інших авторів. Раніше я думав, Загребельний – плагіатор, а зараз вважаю, що це хвороба клептоамнезія: він забував, де що прочитав, і вважав за своє.
Найбільшим українським поетом ХХ сторіччя, мабуть, усе ж таки є Олег Ольжич. Хоча особисто я дуже шаную Михайла Ореста, він для мене – поет світового рівня. В нього філософська глибина… Орест, Зеров і Борхес – явища однієї найвищої проби поезії. Потім іде…
Повністю інтерв’ю можна прочитати тут.
Ігор Качуровський, український поет, прозаїк, філолог, літературознавець,перекладач.
Народився 1 вересня 1918 року в Ніжині в родині випускників Київського університету. Батько певний час обіймав посаду державного секретаря Центральної Ради.
У 1918-1930 рр. жили в Крутах.
1932 року, тікаючи від голоду, сім’я переїхала до Курська, де 1937-го він закінчив десятирічку й вступив до педагогічного інституту.
1942 року Качуровські повертаються в Україну.
1948-го родина перебирається на Захід, а згодом до Аргентини.
1948–1968 рр. Ігор Качуровський заробляв на життя чорноробом.
1968–1990рр. – журналіст «Радіо Свобода» в Мюнхені.
1973 року захистив дисертацію «Давні слов’янські вірування та їх зв’язок з індоіранськими віруваннями» в Українському вільному університеті.
З 1974 року викладав в УВУ теорію літератури та історію новітньої літератури.
Лауреат премій імені Максима Рильського (2002), імені Володимира Вернадського (2003) та Національної премії імені Тараса Шевченка (2006)
|
Головні книги
Поезія:
«Над світлим джерелом», 1948
«В далекій гавані», 1956
«Село», 1960
«Пісня про білий парус», 1971
«Свічада вічності», 1990
Проза:
«Шлях невідомого», 2006
«Дім над кручею», 1966
«Залізний куркуль», 1959
Переклади:
«Петрарка. Вибране», 1982
«Золота галузка», 1994
«Окно в украинскую поэзию», 1994
«Стежка крізь безмір: 100 німецьких поезій (750–1950 р.р.)», 2000
«Круг понадземний», 2007
«Світова поезія від VІ по ХХ сторіччя», 2000
Наукові праці:
«Строфіка», 1967
«Хрестоматія української релігійної літератури. Книга I, поезія», 1988
«Аналізи мовних форм» у двох томах, 1994
«Метрика – строфіка – фоніка», віршознавчий триптих, 1994
«Генерика і архітектоніка» у двох томах, 2005–2008
«Променисті сильвети», 2008
|
Спогад про Монте-Кассіно
Владиці Север’янові Якимишину
Хто за німців – під чорним орлом,
Хто за Польщу – під білим…
Наші хлопці служили обом
Цим роз’ятреним силам.
І не білі, й не чорні орли –
Рідні діти твої, Україно,
За чуже, за ненаше лягли
Біля Монте-Кассіно.
Безконечні, рядами, хрести,
Без імен невідомі солдати.
Матерям і жінкам не прийти,
Щоб над ними ридати.
Не загоїти ран…
Та за душі поляглих,
І спокою, й очищення спраглих, –
Помолився отець Север’ян…
|
Сонет Лідії
Лікуючи мене від марних снів,
Від мрій про щастя у своїй паланці,
Від сподівань, що висловив я вранці, –
Ти ввечері не шкодувала слів.
Щоб я про тебе й думати не смів,
Що ти достойна кращого обранця,
Що маєш ти коханця… Так, коханця! І в тонких ніздрях роздувався гнів.
У молодечій, запальній кав’ярні
Поети і художники почварні
Гули, як бджіл сполохана сім’я.
Я слухав посміхаючись, недбало,
І все в мені тремтіло і співало,
Бо я вже знав, що ти – моя, моя!
|
Переглядів: 1112
Виявивши помилку, виділіть її мишкою та натисніть CTRL+Enter
// 750) {
$(this).val(a.substr(0,750));
a = $(this).val();
}
$(‘#field_notify_473′).text(“(” + (750 – a.length) + “)”);
});
$(“textarea[name=’f473’]”).change(function () {
var a = $(this).val();
if (a.length > 750) {
$(this).val(a.substr(0,750));
a = $(this).val();
}
$(‘#field_notify_473’).text(“(” + (750 – a.length) + “)”);
});
// ]]> // < ‘);
document.write(‘‘);
document.write(”);
// ]]>&amp;lt;a href=”/img/b/g.php?pid=6&amp;amp;ptype=5&amp;amp;rnd=4279758&amp;amp;pn=3840702″&amp;gt;&amp;lt;img src=/img/b/im.php?pid=6&amp;amp;ptype=5&amp;amp;rnd=4279758&amp;amp;pn=3840702 width=300 height=150 border=0 alt=”CMS By Webo Banner Plugin”&amp;gt;&amp;lt;/a&amp;gt;
Коментарі читачів (6)
Дмитро Анатолійович
Дякую за Ваші вірші.
Бо читаю їх часто!
І знову ніч. І знову курс зюйд-вест.
Високе небо нап’ялось над нами.
Цвяхований блискучими зірками,
На наші плечі ліг Південний Хрест.
Давно позаду втрачена мета.
Та в порожнечі нам блукати доти,
Аж доки ми тягар того Хреста
Донесемо до нашої Голготи.
(Зі збірки “В далекій гавані», 1956)
31.07.2010 11:07
Нетерпимый
Факт работы на Радио свобода говорит о многом. Вперед в Штаты на пенсию!
30.07.2010 17:36
прокруст
“складається враження що журналісти «Українського тижня» тут самі себе хвалять “велемудро”.”
Чому “самі себе”?
“Письменник, культуролог, філолог-енциклопедист. Чи не останній із могікан українського неокласицизму” – це ж слова про Качуровського, а не про журналістку, хоч на сайті їх невдало розташували під її прізвищем…
29.07.2010 20:15
фізик
складається враження що журналісти «Українського тижня» тут самі себе хвалять “велемудро”.
Було б за що.
назва ну така філософічнаааа…. Простір і час поєднані й без Качуровського – це зробив Ейнштейн, див. підручник фізики для шкіл
29.07.2010 08:22
diima
n_ka
То ти сама собі протирічиш. Не знаходите?
27.07.2010 23:25
Читайте також
Ерік-Емманюель Шмітт про космополітизм і корені,поняття поваги та колекцію реліктових якостей людини 
Життя та спадщина Ярослава Ісаєвича вкотре довели, що історик таки може зберегти честь і гідність, коли служить не владі, а науці
Валерій Шевчук про історичну прозу, малоросійство, ерзац-літературу та здеградованих інтелектуалів
Вони, схоже, використовуватимуть увесь історичний багаж фальсифікацій
|
|
 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
// |
|
|
// < ‘);
document.write(‘‘);
document.write(”);
// ]]>&amp;lt;a href=”/img/b/g.php?pid=7&amp;amp;ptype=6&amp;amp;rnd=2148650&amp;amp;pn=3840702″&amp;gt;&amp;lt;img src=/img/b/im.php?pid=7&amp;amp;ptype=6&amp;amp;rnd=2148650&amp;amp;pn=3840702 width=314 height=334 border=0 alt=”CMS By Webo Banner Plugin”&amp;gt;&amp;lt;/a&amp;gt; |
|
// |
|
Хто для вас Патріарх Кіріл?
|
Глава іноземної імперської церкви |
|
|
Духовний лідер моєї віри |
|
|
Руйнівник Української Помісної Церкви |
|
|
Лідер світового православ’я |
|
|
Церковно-політичний шоумен |
|
|
Кадебіст у рясі |
|
|
Мені байдуже |
|
|
|
Подобається Завантаження…
Пов’язано
ДРАГОМАНІЯ 
<!–
–>