Ентоні де Мелло, "Молитва жаби"“Свічадо” перевидало “Молитву жаби” Ентоні де Мелло, направду добру книжку, другий том якої у 1999 р. перекладав я – і то був перший мій “книжковий” переклад. Той наклад давно розійшовся, але мене й досі періодично запитують, де можна придбати цю книжку. Нарешті можу відповісти: щойно з’явилося друге видання, де два невеликі за обсягом томи об’єднано в одній книжці. Читати її я радив би так, як рекомендував сам автор, – одну-дві оповідки на день, не більше. Кільканадцять таких оповідок у своєму перекладі я опублікував ось тут рік чи два тому, коли ще й гадки не мав, що колись цю книжку таки перевидадуть. Тим, хто хоче її придбати, варто поквапитися, бо маю таке враження, що і це видання на полицях не залежиться. Можна також купити через інтернет на сайті “Свічада”; наразі, правда, в них там якісь пертурбації у зв’язку з переходом на нову платформу, але, сподіваюся, це не затягнеться надовго.

 

А прочитати там можна, приміром, таке:

 

ЯК РОЗРІЗНИТИ КІСТКИ

Плутарх розповідає, що одного разу Александр Великий натрапив на Діогена, який уважно розглядав купу людських кісток.

– Що ти шукаєш? – запитав Александр.

– Певно, таки не знайду, – відказав філософ.

– Що саме?

– Різницю між кістками твого батька і кістками його рабів.

Ще нікому не вдалося розрізнити такі кістки: католицькі й протестантські, індуїстські й мусульманські, арабські й ізраїльські, російські й американські.

Просвітлені не бачать жодної різниці навіть тоді, коли ці кістки вкриті плоттю.

 

СЛІПИЙ З ЛІХТАРЕМ

За прадавніх часів люди в Японії часто-густо користувались паперовими ліхтарями. Папір, скріплений докупи бамбуковими паличками, захищав від вітру запалену свічку.

Сталося так, що один сліпий чоловік затримався в гостях у приятеля. Коли він зібрався додому, йому запропонували взяти з собою ліхтаря, бо година була вже пізня.

– Мені однаковісінько, день надворі чи ніч, – розсміявся він у відповідь. – Що я з ним робитиму?

– Справді, тобі він навряд чи допоможе дістатися додому, – відповів приятель. – Однак він може завадити якомусь перехожому налетіти на тебе у темряві.

Тож сліпий вирушив у дорогу з ліхтарем в руці. Проте незабаром хтось таки наскочив на нього, зваливши з ніг.

– Гей, ти, роззяво! – вигукнув сліпий. – Ти що, не бачиш ліхтаря?

– Брате, – сказав незнайомець, – твій ліхтар давно погас.

Значно безпечніше йти у своїй темряві, ніж у чужому­ світлі.

 

ДЕСЯТЬ ФІЛІЖАНОК КАВИ

Жебрак побачив банкіра, який саме виходив із свого офісу, і сказав:

– Чи не могли б ви, пане, дати мені десять центів на філіжанку кави?

Банкіру стало шкода обшарпаного жебрака, в якого був не вельми щасливий вигляд. Він мовив:

– Ось тобі долар. Візьми і купи собі десять філіжанок.

Наступного дня банкір знову зустрів жебрака на сходах, що вели до його офісу. Проходячи повз нього, він несподівано отримав добрячого стусана.

– Гей! – вигукнув банкір. – Що ти робиш?

– Віддячую за твої паршиві десять філіжанок кави. Через них я всю ніч не міг стулити очей.

 

Більше дивіться тут.

Advertisements