Інтерв’ю для Alarum

У листопаді 2012 р. в електронному часописі Alarum було опубліковане невелике інтерв’ю зі мною з нагоди того, що після довгеньких митарств нагорода від премії Metaphora і п. Світлани Фесенко таки потрапила до Львова. Короткий вступ до нього написала п. Діана Клочко.

Пригоди з подарунком для пана Андрія – декупажним дзбаном «Вино» Світлани Фесенко – могла би стати сюжетом для невеликої новели. Спочатку – підозрілої, бо ж так близько із Києва до Львова, стільки знайомих і близьких людей їздять потягом №91/92, та й сама ж планувала «львівське винопиття!», а от у найостанніший момент воно «зірвалось». Потім – кумедної, бо ж вручила добрій приятельці подарунковий пакунок для вручення, а вона поставила його у надійне (а головне – безпечне) місце і… згадала про це місце аж у потязі «Київ-Львів». А наприкінці – із саспенсом, бо ж чекай тепер, коли з того «місця» можна буде виногроновий дзбан витягнути і до рук переможця доправити. Коли ж доля нарешті сказала «пора», виявилось, що отримав пан Андрій Маслюх ну дуже-дуже особливу відзнаку премії Metaphora за день до всесвітнього свята, коли усі щасливо вигукують «Le Beaujolais Nouveau est arrive!»
Так ось чому доля зволікала – вона підлаштовувалась під час, коли нове вино прибуло!
Тож тепер вільно поговорити і про переклад українською…

– Пане Андрію, чи траплялись якісь чудесні (або й чудернацькі) історії з перекладами, які Ви подавали на цю премію?

– Ні, якихось особливих історій не було. Просто дізнався з інтернету про премію «Метафора» і подумав, що гріх не скористатися такою нагодою. Насамперед мені йшлося про можливість публікації, про якісь відзнаки навіть не думалося. З есеїстикою Гакслі познайомився давніше; він підкуповує тим, що вміє бачити за деревами ліс і робити висновки. Його мандрівні есеї короткі і влучні – це мені сподобалося, тому вирішив перекласти щось із нього і, можливо, на цьому не зупинюся.
А щодо Умберто Еко, то просто гортав його Diario minimo і коли прочитав перші рядки «Відкриття Америки» – “Добрий вечір. На годиннику – 19.00, сьогодні 11 жовтня 1492 року, і ми готуємося вийти на прямий зв’язок з флагманським кораблем експедиції Колумба…”, – то зрозумів: ось, це воно, якраз те, що треба! Довго не думав, відразу сів до комп’ютера і переклав, буквально за два дні.

– Ви перекладали доволі чудернацький есей Умберто Еко – відзначаєте особливо цього автора як перекладацьке завдання, чи просто трапилась нагода?

– Хотілося подати на конкурс два переклади: один з англійської, інший – з італійської, тож після Гакслі став думати, на якому італійському есеї зупинитися. Умберто Еко був у списку апріорі, це взагалі один із моїх улюблених авторів. Пригадую, як у дев’яностих мені вперше потрапив до рук «Маятник Фуко» в перекладі Мар’яни Прокопович… то було десь біля одинадцятої вечора, і я думав прочитати кілька сторінок і лягати спати, але не так сталося, як гадалося: заснув аж на світанку, бо від книжки годі було відірватися. Справді, перекладати Еко – це виклик, і власне тому це так цікаво.

– Чи існує для Вас український «зразковий» перекладач і переклад?

– «Зразковий» перекладач? Важко сказати. Сучасників волів би не чіпати: назву одних – образяться інші :) Як на мене, добрих перекладачів у нас чимало, а ще багато хто з цілком придатних для перекладацької справи людей не до кінця зреалізувався, розкрився власне як перекладач… великою мірою через те, що переклад – це така річ, якій треба віддаватися повністю. В наших умовах це дуже складно. Щоб добре перекласти великий художній твір, треба витратити купу часу, а оплата цього витраченого часу і нелегкої праці іноді така мізерна, що аж не знаєш, як реагувати, коли тобі називають розцінки. Тому багато потенційно добрих перекладачів займаються зовсім іншим і можуть присвячувати себе перекладу тільки частково.
Стосовно «зразкового» перекладу – але з давніших часів, – то мені, наприклад, дуже подобається переклад Твенового «Гекльбері Фінна» у виконанні Ірини Стешенко і під редакцією Дмитра Паламарчука. Українською звучить чудово і водночас збережено чи не всі риси оригіналу – це вже мистецтво, вищий пілотаж. Словом, є на кого рівнятися і в кого вчитися, тільки треба вміти це бачити і вміти вчитися.

– Львівська і київська школи перекладу – чи відчуваєте нині, що вони ще існують і мають відмінність?

– Знаєте, це питання радше до теоретиків, особисто ж мені більше до вподоби просто перекладати, а не вистежувати сліди існування різних шкіл і вишукувати відмінності між ними. Можливо, ці школи ще існують, але хіба у такому собі фантомному вигляді, лиш іноді нагадуючи про себе, а може, у мене складається таке враження через те, що я ніколи цим питанням особливо не переймався. Навряд чи багато хто з молодшого і навіть середнього покоління перекладачів чітко ототожнює себе з певною школою – мені здається, такі поділи в наш час вже не надто актуальні. Брати краще в усіх кращих і намагатися якнайкраще те краще використовувати – ось завдання кожного перекладача, і не тільки початківця, бо це таке заняття, яке змушує хоч-не-хоч щодня вчитися, вишукувати щось нове, а потім чудуватися, знайшовши… власне в цьому особисто для мене криється одна з найбільших приваб перекладу.

– Про переклад якого твору мрієте?

– Якогось одного такого твору в мене наразі немає, є кілька письменників, яких за нагоди радо взявся би перекладати. Наприклад, К. С. Люїс: після «Космічної трилогії» радо перекладав би й інші його твори, як художні, так і нехудожні. Це, якщо можна так сказати, «мій» автор – мені цікавий і близький його світогляд, я просто «відчуваю» його тексти і захоплююся неймовірною ерудицією. Взагалі оті оксфордські «інклінґи» – це страшенно цікаво… Далі, мені подобається Честертон – ще його не перекладав, але коли-небудь обов’язково спробую. А ще Джордж МакДоналд – не знаю, чи його взагалі перекладали коли-небудь українською. З італійців цікаво було б перекладати того ж Умберто Еко, Італо Кальвіно, Діно Буццаті, Маріо Поміліо. Переважно спадають на думку трохи давніші автори, але такі вже в мене смаки… в того ж Люїса є один гарний есей про читання давніх книг: він радить на кожні три-чотири сучасні книжки читати одну давню – це дуже допомагає поскладати все в голові після того шарварку, який утворюється там внаслідок поглинання творів сучліту. Тобто мене більше цікавлять речі, які витримали перевірку часом.

Джерело: http://repairmyalarum.16mb.com/2012/11/andrij-maslyuh-mene-bil-she-tsikavlyat-rechi-yaki-vy-try-maly-perevirku-chasom/

Advertisements