Св. Ігнатій з Лойоли. Заповіт прочанина

Номінально твори св. Ігнатія, з якими мені довелося працювати, перекладено з англійської (принаймні, так зазначено у самих книжках); насправді все було трохи інакше. “Заповіт прочанина” (чи “Автобіографію”) написано почасти іспанською, почасти італійською; перекладаючи цю книжку, я постійно мав перед очима і оригінал, і англійський переклад. Щодо самого тексту, то створювався він так: у 1553-1555 рр.  Ігнатій невеликими уривками розповідав свою історію одному з перших єзуїтів Луїсові Ґонсалвешу да Камарі,  той спершу дуже уважно слухав, тоді нашвидкуруч занотовував почуте, а щойно по тому диктував текст – переважно іспанською, якої вживав Ігнатій, хоч для жодного з них вона не була рідною (Ігнатій походив із Наварри, де говорили по-баскськи, да Камара – з Португалії); ближче до кінця йому довелося перейти на мову, яку в інтернаціональному середовищі тогочасного Риму мали за італійську. О. Пармананда Р. Діваркар у передмові до англійського видання пише:

Не дивно, що розповідь, котра з’явилася внаслідок їхньої праці, з погляду літератора видається геть незадовільною. Що дійсно дивує, то це те, що після того, як її було здобуто коштом таких зусиль, вона до поточного століття ніколи не видавалася ні мовою оригіналу, ні в перекладі на сучасні мови. Анібал дю Кудре дуже рано створив довільну латинську версію, яку згодом надрукували; вона, однак, ніколи не набула поширення. Факти, викладені в ній, були назагал відомі, проте цього не можна сказати про сам текст; складається враження, що той спосіб, у який Ігнатій зображає себе, до певної міри викликав збентеження, а, можливо, й розчарування.

Словом, Ігнатій зовсім не був письменником; думаю, кожному перекладачеві, який  працював над його текстами, постійно доводилося боротися зі спокусою хоч якось їх підправити. У передмові до англійського видання мовиться:

Як вже зазначалося, оригінальний текст “Спогадів” не набув поширення аж до поточного століття, коли його було відредаговано і видано Історичним інститутом Товариства Ісуса.

A Pilgrim's TestamentЦікаво відзначити, що першим з-поміж перекладів на сучасні мови з’явився переклад на англійську. У 1900 р. фактично одночасно по обидва боки Атлантики було видано два переклади, створені єзуїтами: американцем Дж. Ф. К. О’Коннором та британцем Е. М. Ріксом. Проте переклади, виконані ними, були надто довільними. Сьогодні маємо багато версій, кожна з яких має свої переваги і недоліки. Якщо текст, поданий тут, заслуговує доброго слова, то це так великою мірою завдяки тому, що його створено в Римі, в центральному осередку єзуїтів, де можна було тішитися привілейованим доступом до джерел та авторитетів. По тому було взято до уваги дружні відгуки з різних усюд, і ось перед вами четверте видання цієї книги.

Втім, завжди є простір для вдосконалення і подальших зусиль, оскільки, як уже зазначалося на початку, оригінал сам по собі породжує чимало нарікань. Це, здається, і є причиною того, що до двадцятого століття його жодного разу не було опубліковано, а сьогодні існує стільки видань. Основною проблемою тут є визначення критеріїв для доброї передачі не надто доброго твору, в якому трапляються місця, значення яких зрозуміти достоту складно. Сам да Камара стверджує, що пожертвував ясністю викладу заради вірности словам Ігнатія. Вочевидь, перекладачеві слід прагнути до такої ж вірности, навіть ризикуючи зашкодити своїй репутації знавця мови. Проте чи годиться вражати читача прикрою вбогістю словесного запасу та граматичних побудов, якщо можна сягнути рівнішого плину мови без жодних втрат для значення того, що мовиться?

Тут дотримано принципу “золотої середини”: перекладач змагав радше до точности, аніж до вишуканости, проте в межах правильного та зрозумілого викладу. Характерні особливості стилю назагал було збережено. Є надія, що остаточний варіант тексту, який постав внаслідок цих зусиль, збереже щось від сили та присмаку оригіналу.

Десь у такому ж руслі намагався працювати і я. Що з того вийшло – судіть самі; нижче публікую кілька розділів з цієї книжки.


Св. Ігнатій з Лойоли

ЗАПОВІТ ПРОЧАНИНА

Розділ Перший

Памплона і Лойола: 1521-1522*

[1] 1До двадцяти шести років він віддавався марноті світу; найбільше йому були до вподоби ратні вправи, позаяк відчував він велике і безглузде бажання здобути славу.

2Тож, перебуваючи в одній фортеці, яку обступили французи й де усі вважали за краще здатися за умови збереження життя – бо ясно бачили, що не в змозі чинити опір, – 3він навів алькальдові** стільки причин, що зумів переконати його не припиняти оборону, хоч це й суперечило думці офіцерів, яким, втім, додавав хоробрості його дух та рішучість.

4Коли настав день, в який очікували ворожого бомбардування, він висповідався перед одним із цих своїх бойових побратимів. 5А коли бомбардування розпочалося і вже якийсь час тривало, йому в ногу вдарило гарматне ядро, повністю її роздробивши; ядро це пройшло у нього між ногами, відчутно поранивши також і другу ногу.

Памплона. Фото з http://www.eyeonspain.com

[2] 1Уздрівши, що він упав, оборонці фортеці невдовзі здалися французам, котрі, оволодівши нею, поставилися до пораненого дуже добре, поводячись із ним люб’язно й ввічливо. 2І після того, як він пробув у Памплоні дванадцять чи п’ятнадцять днів, його на ношах доправили додому.

3Тут йому стало зовсім кепсько. Всі лікарі та хірурги, які зібралися довкола нього, розсудили, що ногу потрібно знову зламати і заново скласти кістки, 4стверджуючи, що вони не на місці, бо їх погано склали спочатку або ж пошкодили в дорозі; видужати так він не міг. 5Тож йому ще раз довелося пройти через цю бойню; як і в инших подібних випадках до того чи опісля, він не зронив ні слова й нічим не виявив болю, хіба що міцно стискав кулаки.

[3] 1А проте йому ставало все гірше й гірше, і він перестав їсти; з’явилися й инші ознаки, які зазвичай свідчать про наближення смерти. 2Настав празник св. Йоана, й лікарі, не маючи особливих сподівань на те, що він повернеться до здоров’я, порадили йому висповідатися; 3тож напередодні празника св.св. Петра і Павла він прийняв Таїнства. Лікарі сказали, що якщо до півночі йому не стане краще, то можна вважати його мертвим. Згаданий недужий завжди вшановував св. Петра, і Господь наш зволив, щоб власне тієї півночі він почав одужувати. Покращення наставало так швидко, що за кілька днів дійшли висновку: життя його поза небезпекою.

[4] 1Але, коли його кістки зрослися, то виявилося, що якась кістка під коліном находить на иншу, й тому одна нога у нього коротша за иншу. Кістка ця виступала настільки, що нога мала просто-таки потворний вигляд. 2Знести цього він не міг, позаяк плекав мрії про успіх у світі і гадав, що це йому зашкодить; тому він запитав у хірургів, чи не можна зрізати зазначений наріст. 3Ті відповіли, що зрізати, звісно, можна, але біль при цьому буде більшим за все, що йому довелося доти пережити, бо нога вже загоїлася, і для того, щоб зрізати наріст, потрібен був час. 4Однак він з власної волі вирішив зазнати описаних тортур, хоч його старший брат був вражений і сказав, що сам він ніколи не відважився б знести такий біль; поранений, втім, витримав його зі своїм звичним терпінням.

[5] 1Коли зайву плоть та кість було зрізано, йому призначили лікувальні вправи, щоб нога не залишилась коротшою; її часто розтирали мазями, а також витягували за допомогою знарядь, які немало днів завдавали йому жахливих мук. 2Проте наш Господь втримав його у здоров’ї; небавом він відчув себе так добре, що, сказати б, майже одужав, коли б не нога, на яку йому важко було ступати, й він хоч-не-хоч мусив зоставатися в ліжку.

3А позаяк він вельми полюбляв читати книги світські й хибні, відомі під назвою лицарських романів, то, почувши себе краще, попросив, щоб йому дали якісь із них, аби збавити час. 4Одначе в тій оселі не знайшлося жодної з книг, що їх він зазвичай читав, і йому дали Життя Христа та книгу життєписів святих кастильською мовою.

[6] 1Перечитавши їх багато разів, він вподобав собі те, про що в них йшлося. 2Проте, відкладаючи час від часу книгу, він іноді замислювався над речами, про які читав, іноді ж – над тим, про що звик міркувати раніше. 3З-поміж багатьох недолугих помислів, що спадали йому на думку, один так оволодів його серцем, що він міг обмірковувати його і дві, і три, і чотири години, зовсім цього не усвідомлюючи: 4він уявляв собі, що робитиме на службі у певної дами; засоби, якими він скористається, щоб дістатися до місця, де вона живе; дотепи й слова, з якими до неї звертатиметься; ратні подвиги, які звершить їй на догоду. 5Він так цим захопився, що був геть неспроможний збагнути: мети цієї годі сягнути, оскільки зазначена дама не просто шляхетного роду, вона не графиня і не герцогиня; становище її значно вище за будь-яке з двох названих.

[7] 1Та попри все це Господь наш допомагав йому, спонукаючи до инших думок, породжених тим, про що він читав. 2Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: “А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?” 3Так він розважав над багатьма речами, які знаходив добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; втім, тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й тяжко. 4Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: “Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити; св. Франциск зробив це, отже, і я це маю зробити”.

5Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й инші, світські, про які мовилося вище, і він вділяв немало часу і їм. 6В такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них, 7чи то обмірковуючи світські подвиги, які прагнув вчинити, чи то застановляючись над Божими речами, котрі поставали у нього в уяві, аж доки не втомлювався від них та не відкладав вбік, беручись до чогось иншого.

[8] 1Проте між думками цими була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення. 2А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих, 3то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним.

4Втім, він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати, 5усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а инші – радість. Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, инший – від Бога·.

[9] 1З цього уроку він почерпнув немало світла і почав з більшою охотою розважати над своїм минулим життям і великою потребою понести покуту за нього. 2Тут його охопило бажання наслідувати святих, хоч він і не замислювався над подробицями, а лишень обіцяв з Божої ласки чинити так, як чинили вони. 3Єдиною річчю, одначе, яку він хотів зробити, щойно одужає, було податися до Єрусалима, як уже згадувалося вище, дотримуючись благочестивих звичаїв та постів тією мірою, якою схоче добрий дух, розпалений у ньому Богом.

[10] 1І так він почав забувати свої колишні думки завдяки святим жаданням, які його обійняли і підтвердилися через духовне пізнання, про яке піде мова нижче. 2Однієї ночі, коли він не спав, у нього перед очима ясно постав образ Пресвятої Діви зі святим дитям Ісусом. Це видіння упродовж тривалого часу приносило йому неабияку втіху, а також сповнювало такою відразою до всього його дотеперішнього способу життя, 3зокрема ж до речей плотських, що йому видавалося, наче його дух позбувся всіх образів, доти в ньому закарбованих. 4Тож з тієї пори і до серпня 53-го року, коли пишуться ці рядки, він не давав плотським речам ані щонайменшого попуску. Відтак це можна вважати Божим діянням, хоч він ніколи не насмілювався цього визнавати, а лишень підтверджував сказане вище. 5Проте його брат та инші домашні зауважили зовні зміни, що відбулися всередині його душі.

[11] 1Він же, нічим особливо не переймаючись, ревно продовжував читати і плекати благочестиві наміри; розмовляючи зі своїми домашніми, він постійно твердив їм про Божі діяння, принісши, таким чином, неабияку користь їхнім душам. 2Позаяк він вельми вподобав собі згадані вище книги, йому прийшла до голови думка коротко занотувати найсуттєвіше з життя Христа і святих; 3він, отже, розпочав старанно укладати книгу (в той час йому вже можна було вставати і трохи ходити по дому), записуючи слова Христа червоним чорнилом, а слова Матері Божої – блакитним; 4папір було вилощено та розліновано, а написи зроблено доладним почерком, оскільки писцем він був просто чудовим·.

5Частину свого часу він присвячував писанню, а частину – молитві. 6Найбільшу ж втіху йому приносило споглядання неба і зірок; він часто вділяв цьому заняттю немало часу, бо власне тоді відчував усередині незмірне прагнення служити нашому Господеві. 7Нерідко він міркував про цей свій намір і жалкував, що ще не повністю одужав, аби ступити на обраний шлях.

[12] 1Зважуючи, що робитиме після повернення з Єрусалима, й замисливши повсякчас провадити життя у покаянні, він подумав, що міг би вступити до картузіянського монастиря в Севільї, не називаючи свого імени, щоб його не можна було розшукати, і не живлячись нічим, крім зеленини. 2Проте, коли він знову заходився обмірковувати ту покуту, що її хотів відбути, крокуючи світом, бажання потрапити до картузіян охололо через побоювання, що він не зможе там дати вихід тій ненависті до себе самого, яка в ньому постала. 3Втім, він все ж дав доручення одному з домашніх слуг, який вирушав до Бургоса, зібрати відомості про правила тамтешнього картузіянського монастиря, і те, що він дізнався, видалося йому непоганим.

4Але з огляду на згадану вище причину, а також через те, що його цілковито захопила мандрівка, яку він планував невдовзі здійснити, він не надто цим переймався, оскільки про монастир можна було вести мову тільки після повернення. 5Натомість, відчувши себе трохи сильнішим, він дійшов висновку, що настав час вирушати в дорогу, і сказав братові: 6“Пане, як вам відомо, герцог Нахери вже знає, що я здоровий. Буде чудово, якщо я тепер вирушу до Наварета” (герцог тоді знаходився власне там)·.

7Брат провів його до одного покою, потім до иншого, і, не шкодуючи сповнених почуттям слів, почав благати його не покидати рідної оселі та зважити, які сподівання покладає на нього люд і як багато він може сягнути, – та чимало всього иншого в такому ж дусі, намагаючись відвернути його від добрих намірів. 8Однак він зумів відповісти так, що, не ухиляючись від істини, позаяк відзначався тепер неабиякою чутливістю стосовно цього, вислизнув від брата.

Примітки до першого розділу

[1] Ймовірним роком народження Ігнатія є 1491. Йому, отже, мало бути двадцять шість, коли він вступив на службу до герцога Нахери, Антоніо Манріке де Лара, який за імператора Карла V був віце-королем Наварри. У тексті кілька разів згадано про боротьбу між імператором і французьким королем Франциском І. Однак поранення під час оборони Памплони, столиці Наварри, Ігнатій зазнав 20 травня 1521, коли йому мало вже бути біля тридцяти. Скидається на те, що він розповів ще й про инші давні пригоди, проте згодом цю частину (невідомо, за чиїм розпорядженням) було вилучено з тексту, що стає на заваді відтворенню хронології подій.

[2] Верхні поверхи та стіни з бійницями, що використовувалися у військових цілях, замку Лойола, розташованого у баскській провінції Ґіпускоа, було замінено цегляними надбудовами, які мали мирний вигляд і певну художню цінність; на горішньому поверсі була кімната, яку займав Ігнатій; згодом її перетворили на каплицю. Вся ця споруда зараз оточена базилікою та иншими будівлями.

[5] Існує здогад, що книги, які дали Ігнатію, належали дружині його брата Магдалені, яка була для нього другою матір’ю. “Життя Христа” в чотирьох томах було написане картузіянцем Лудольфом Саксонським; иншою книгою був “Flos Sanctorum” або “Золота Легенда” єпископа-домініканця Якобо де Варассе.

[6] Встановити особу дами, яку бачив у своїх мріях Ігнатій, не вдалося. Найімовірніше, це була принцеса Каталіна, чарівна молодша сестра імператора Карла V, яка в той час була ще підлітком. Згодом вона вийшла заміж за португальського короля Жуана ІІІ, щедрого покровителя єзуїтів.

[8] Тут бачимо перший з тринадцяти марґінальних коментарів да Камари, які подано прямим шрифтом у примітках. Він говорить про відмінності між духами, те ж саме робить і Ігнатій, проте йдеться тут радше про різницю між двома духами. Прийнято вважати, що Ігнатій говорить про те, що зазначені духи спонукали його до руху, проте в оригіналі тут вжито зворотну конструкцію “se agitaban”, яка означає просто, що вони рухалися чи діяли.

[12] Найстарший брат, Хуан Перес, на той час вже помер. Главою сім’ї був тепер Мартін Ґарсія, якого власне тут і згадано; він одружився з Магдаленою де Араос і був значно старшим за Іньїґо, пізніше відомого як Ігнатій, котрий був наймолодшим. Братом, про якого мовиться в наступному розділі, був, либонь, Перо Лопес, священик.

Розділ Другий

Дорога до Монтсеррата: 1522

[13] 1Коли ж він вже сів верхи на віслюка, инший брат висловив бажання їхати з ним до Оньяте. Дорогою Ігнатій переконав брата долучитися до нічного чування у храмі Божої Матері в Арансасу. 2Тієї ночі він молився, щоб здобути свіжу силу й наснагу для здійснення своєї мандрівки. Брата він залишив в Оньяте, в оселі сестри, яку той мав намір відвідати, а сам подався далі, у Наварет.

3Пригадавши, що в домі герцога йому заборгували кілька дукатів, він подумав, що було б добре забрати їх, і написав записку скарбникові. 4Скарбник відповів, що у нього немає грошей, одначе герцог, почувши це, мовив, що їх може не вистачити для кого завгодно, та тільки не для Лойоли, якому він хотів надати з огляду на колишні заслуги добру посаду, якщо б лишень той погодився. 5Тож він отримав свої гроші і розпорядився роздати їх кільком особам, яким був заборгував, а частину віддати на статую Матері Божої, яка знаходилася в поганому стані; тепер її мали полагодити і гарно прикрасити. 6По тому, відпустивши двох слуг, які з ним приїхали, він сам вирушив з Наварета до Монтсеррата.

[14] 1На шляху туди з ним трапилася одна подія, яку непогано було б описати: вона може допомогти зрозуміти, як Господь наш поводився з цією душею, котра була ще сліпою, хоч і горіла бажанням служити Йому тією мірою, якою Його пізнавала. 2Отже, він дійшов висновку, що повинен здійснити великі вчинки покаяння, прагнучи радше догодити Богові й потішити Його, ніж спокутувати свої гріхи. 3Тож коли йому доводилося відбувати певну покуту, до якої вдавалися святі, він неодмінно вирішував зробити не тільки те саме, але й ще більше·.

4З таких думок він черпав усю свою втіху, й гадки не маючи про якісь внутрішні властивості, не відаючи, що таке смирення, милосердя чи терпіння або ж проникливість, яка дає змогу керувати згаданими якостями і належним чином їх вділяти. 5Весь його задум полягав у тому, аби звершити такі великі зовнішні діяння з тих міркувань, що святі чинили так задля Божої слави; при цьому він не надто замислювався над своїми подальшими планами.

[15] 1Коли він, отже, просувався своєю дорогою, до нього наблизився верхи на віслюку якийсь мавр. Вони поїхали далі разом, бесідуючи, і, зрештою, повели мову про Божу Матір; мавр сказав, що, на його судження, Діва могла зачати без чоловіка, 2але він не міг повірити, що і після народження дитини вона зосталася незайманою. Обґрунтовував він це, наводячи природні резони, котрі спадали йому на думку. 3Хоч прочанин і подав чимало різних аргументів, переконати свого співрозмовника у протилежному йому не вдалося. 4По тому мавр вирушив вперед так швидко, що незабаром зник з поля зору, і йому не залишалося нічого иншого, як розмірковувати про те, що ж, властиво, відбулося у нього з цим мавром.

5Тут його поглинули різні почуття, які викликали невдоволення у нього в душі, позаяк йому здавалося, що він не виконав свого обов’язку. 6Вони також підняли в ньому обурення супроти мавра, оскільки він гадав тепер, що вчинив неправильно, дозволивши якомусь маврові говорити таке про Божу Матір, коли натомість мав би стати в обороні її честі. 7Тож він відчув спокусу вирушити на пошуки згаданого мавра і віддячити йому за такі слова добрячим ударом кинджала. Ця боротьба бажань тривала у нього всередині доволі довго, і йому так і не вдалося зрештою дійти якогось рішення стосовно того, що ж, власне, тепер робити. 8Мавр, який подався вперед, сказав йому, що прямує до одного місця трохи далі по тій же дорозі, зовсім недалеко від битого шляху, хоч битий шлях цей там і не проходив.

[16] 1Тож, втомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши якогось однозначного висновку, він прийняв таке рішення: відпустити повіддя і дати віслюкові самому дійти до роздоріжжя. 2Якщо віслюк поверне на сільську дорогу, то він розшукає мавра і почастує його кинджалом; якщо ж віслюк не піде до села, а попрямує битим шляхом, то маврові доведеться дати спокій. 3Як задумав, так і вчинив; Господь же наш розсудив, щоб віслюк пішов битим шляхом, а не до села, хоч до нього залишалося якихось тридцять чи сорок кроків і вела туди вельми широка і добра дорога.

4Сягнувши одного містечка перед Монтсерратом, він вирішив придбати там вбрання, яке надумав носити і в якому мав намір їхати до Єрусалима. 5Він купив тканину, з якої зазвичай шиють мішки, зіткану не надто старанно і страшенно колючу, а тоді звелів зшити з неї довгу одежину, що сягала до п’ят. Також він купив посох і невелику тиковку; все це він приторочив до сідла свого віслюка·.

[17] 1По тому він вирушив до Монтсеррата, розмірковуючи, як звичайно, про ті подвиги, що їх мав звершити заради любові до Бога. 2А позаяк в голові у нього вертілися байки на взірець “Амадіса Галльського” та инших подібних книжок, йому повсякчас спадали на думку схожі помисли. 3Тож він вирішив цілу ніч чувати над своєю зброєю, не сідаючи й не лягаючи, а стоячи – трохи на ногах, трохи навколішки – перед вівтарем Матері Божої в Монтсерраті, де він надумав зоставити своє вбрання і зодягнутися в лати Христові. 4Покинувши це місце, він вирушив далі, обдумуючи, як то було в нього заведено, свої подальші наміри.

По прибутті до Монтсеррата, помолившись і полагодивши справи з духівником, він письмово здійснив загальну сповідь; 5на це в нього пішло три дні. Він домовився з духівником про те, щоб той подбав про його віслюка, а його меч та кинджал щоб поклали у церкві до вівтаря Матері Божої. 6То була перша людина, котра дізналася про прийняте ним рішення, оскільки до тієї пори він не звіряв свого задуму жодному духівникові.

[18] 1Напередодні празника Божої Матері в березні 1522 року, вночі, він якомога потаємніше пробрався до одного жебрака, і, скинувши з себе все вбрання, віддав його жебракові; по тому вдягнувся в одежину, яку собі обрав, попрямував до вівтаря Матері Божої і став перед ним навколішки. 2Так, то на колінах, то стоячи, зі своїм посохом в руках, він провів цілу ніч.

3На світанку, побоюючись, щоб його не впізнали, він вирушив у дорогу, вибравши не прямий шлях до Барселони, на якому багато хто міг його упізнати та віддати шану, 4а повернувши до містечка під назвою Манреса. Там він мав намір на кілька днів затриматися у заїзді, а також занотувати дещо у своїй книзі; її він зберігав вельми сумлінно і знаходив у ній неабияку втіху.

5Коли він уже знаходився десь за лігу від Монтсеррата, його поспіхом наздогнав якийсь чоловік і запитав, чи віддав він свій одяг жебракові, як це стверджував останній. 6Коли він відповів ствердно, на очі йому набігли сльози через співчуття до жебрака, якому він віддав одяг: співчуття, позаяк він збагнув, що жебракові цьому не давали проходу, гадаючи, що вбрання те він десь поцупив.

8Та, хоч як він не намагався уникати уваги до своєї особи і виявів пошанування, йому не вдалося довго пробути в Манресі, не викликаючи серед людей розмов про вчинені ним великі діяння, пов’язаних перш за все із тим, що відбулося в Монтсерраті; невдовзі чутки значно перевищили істину: він, мовляв, відмовився від великого доходу і т.д.

Примітки до другого розділу

[13] В той час в Арансасу знаходилася вельми скромна та усамітнена, хоч і популярна, святиня. Зараз там можна побачити простору базиліку та великий францисканський монастир.

[16] У випадку з віслюком Ігнатій, можливо, й не був таким простодушним, яким себе показує. Могло трапитися й так, що, відпустивши повіддя, він водночас  позбувся сум’яття в думках та почуттях і опинився на вищому рівні буття, який дав йому змогу скласти об’єктивніше судження про дійсність і, навіть цього не усвідомлюючи, скерувати віслюка на правильний шлях. Власне тут криється основний взірець справжнього розрізнення.

[17] Амадіс Галльський – це мітичний принц Уельсу, романтична історія якого вперше з’явилася у 1508 році й упродовж наступних вісімдесяти років витримала тридцять видань, що є неймовірним фактом для того часу. Цей успіх неминуче привів до появи продовження, в якому мова йшла вже про сина Амадіса, лицаря Еспландіана; власне йому і приписують винахід чування над зброєю перед образом Діви Марії.

Сповідником прочан був благочестивий француз Жан Шанон; скидається на те, що власне він ознайомив Ігнатія з так званим Devotio Moderna, одним із шедеврів якого є “Наслідування Христа”, яке той невдовзі пізнав і полюбив.

[18] Чорна Діва з Монтсеррата є одним із найвідоміших образів Божої Матері у світі, а бенедиктинський монастир, де вона знаходиться, приваблює натовпи прочан ось уже майже тисячу літ.

Тривала перерва у процесі диктування Ігнатієм тексту автобіографії, про яку згадує да Камара, настала, вочевидь, в кінці цього розділу, в якому йдеться про перші дні перебування майбутнього святого у Манресі.

Розділ Третій

Перебування в Манресі: 1522-1523

[19] 1В Манресі він щодня просив милостиню. Він не їв м’яса і не пив вина, навіть коли йому їх пропонували. Не постив він тільки в неділю, і якщо в цей день йому давали трохи вина, то він його випивав. Позаяк колись він дуже дбав про своє волосся (а воно у нього було гарне), як веліла тогочасна мода, 2тепер він вирішив дати йому вільно рости згідно зі своєю природою, не розчісувати його, не стригти й нічим не покривати ні вдень, ні вночі. 3З тих же міркувань він перестав обрізати нігті на пальцях рук і ніг, бо теж колись надто цим переймався.

Манреса. Фото з http://www.slu.edu

4Коли він перебував у заїзді, то не раз серед білого дня йому траплялося бачити щось у повітрі біля себе. Це приносило йому неабияку втіху, бо було прекрасним, просто казковим. 5Він не міг добре розгледіти, що саме це було, проте йому буцімто видавалося, наче воно має форму змії з безліччю якихось леліток, що сяяли, немов очі, хоч і не були очима. Приглядаючись до цієї речі, він відчував неабияке вдоволення і втіху; чим частіше він її бачив, тим сильнішою ставала його втіха. Коли ж видіння щезло, його охопило невдоволення.

[20] 1До тієї пори він постійно знаходився майже в одному й тому ж душевному стані незмінної радости, не знаючи анічогісінько про внутрішню духовність. 2У дні, коли він бачив видіння чи трохи раніше, ніж воно почало поставати у нього перед очима (бо тривало воно не один день), його стала діймати одна надокучлива думка, яка наче засвідчувала важкість життя, що його він провадив, і виливалася у запитання: “Як же ти витримаєш таке життя ті сімдесят років, котрі маєш прожити?” 3Відчуваючи, що вона походить від ворога, він внутрішньо, з великою силою відповідав: “Ниций негіднику! Чи можеш ти пообіцяти мені бодай годину життя?” Так він подолав цю спокусу і зберіг спокій. 4То була перша спокуса, яка навідала його після згаданого вище. 5Це сталося, коли він входив до храму, де щодня слухав головну Месу, Вечірню і Повечір’я; всі зазначені були співаними, і це приносило йому велику втіху. Зазвичай він читав на Месі Страсті, завжди зберігаючи вже звичний для себе спокій.

[21] 1Проте невдовзі після зазначеної вище спокуси він почав відчувати, що в його душі вершаться великі зміни. Іноді його охоплював такий поганий настрій, що ні в чому – ні у промовлянні молитов, ні у слуханні Меси, ні в будь-якому иншому різновиді поклоніння, до якого міг вдатися, – не знаходив він розради. 2Часом же на нього находило щось цілком протилежне, до того ж відбувалося це настільки несподівано, що він, здавалося, скидав із себе зажуру й розпуку так легко, як, приміром, скидаємо з плеча плащ. 3Тоді він почав відчувати острах, викликаний цими змінами, яких ніколи досі не зазнавав, і сам себе запитував: “Що ж це за нове життя, яке ми зараз розпочинаємо?”

4В той час він все ще розмовляв вряди-годи з духовними людьми, котрі мали повагу до нього і хотіли з ним говорити, 5оскільки, хоч у нього й не було особливого поняття про царину духа, він своїми словами засвідчував велику ревність і прагнення робити поступ у служінні Богові. 6В ту пору в Манресі перебувала одна жінка похилого віку, яка віддавна була Божою служницею; її знали в багатьох частинах Іспанії, і якось навіть католицький король викликав її до себе, щоб дещо їй повідати. 7Одного дня ця жінка, бесідуючи з новим Христовим воїном, мовила до нього: “О, нехай мій Господь Ісус Христос зволить колись явитися перед вами!” 8Та він злякався цих слів, сприйнявши їх цілком буквально: “Як це Ісус Христос явиться переді мною?” 9Він продовжував дотримуватися свого звичаю і щонеділі сповідався та причащався.

[22] 1Та тут його почали вельми непокоїти докори сумління, 2бо, хоч загальна сповідь, яку він здійснив у Монтсерраті, була вельми ретельною, й, окрім того, її було викладено на письмі, 3йому все ж іноді здавалося, що в дечому він не зізнався. Це завдавало йому неабиякого болю; він висповідався, згадавши про свої сумніви, але й сповідь не принесла йому вдоволення. 4Тож він почав шукати якихось духовних осіб, котрі могли б вигоїти зазначені вагання, однак нічого йому не допомагало. 5Зрештою, один доктор з катедрального собору, чоловік вельми духовний, який там проповідував, під час однієї сповіді сказав йому записати все, що лишень зуміє пригадати. 6Він так і вчинив, але після сповіді сумніви й далі поверталися і з кожним днем ставали все більше плутаними; через це він зазнавав великих страждань.

7Хоч він був геть-чисто переконаний, що ці докори сумління завдають йому чималої шкоди і що було б незле їх позбутися, самотужки йому не вдавалося цього зробити. 8Іноді він гадав, що зцілився б, якби сповідник наказав йому в ім’я Ісуса Христа не згадувати на сповіді нічого з минулого, проте не наважувався попросити про це сповідника.

[23] 1Втім, хоч він цього й не просив, сповідник звелів йому не сповідати нічого з минулого, якщо лишень це не буде щось цілком ясне. 2Проте для нього все це власне й було цілком ясним, і тому згадане веління не стало йому у пригоді; він продовжував, отже, каратися своїми сумнівами. 3В той час він мешкав у кімнатці, яку вділили йому домініканці у своєму монастирі. Він продовжував ревно молитися по сім годин на день, стоячи навколішки, всякчас ставав з ліжка опівночі, а також і далі дотримувався всіх инших праведних практик, про які вже йшла мова раніше. 4Одначе в жодній з них він не знаходив ліків супроти своїх докорів сумління, які терзали його ось уже багато місяців.

5Якось він, вкрай виснажений ними, почав молитися і, відчувши приплив завзяття, став уголос взивати до Бога такими словами: 6“Допоможи мені, Господи, бо я не знаходжу зцілення ні в людях, ні в будь-якому иншому створінні; а проте, якби я думав, що можу знайти його, жодна праця не була б заважкою для мене. 7Ти сам, Господи, покажи мені, де маю шукати; навіть якщо мені доведеться бігти за якимось собачам, щоб воно дало мені зцілення, я це зроблю!”

[24] 1Коли у нього в голові вирували такі думки, він часто відчував сильну спокусу викинутися назовні через великий отвір, який знаходився в його кімнаті, неподалік від того місця, де він молився. 2Але, усвідомлюючи, що вбивати себе – то гріх, він знову кричав: “Господи, я не зроблю нічого, що могло б образити тебе”, повторюючи і ці, і попередні свої слова багато разів. 3Тут зненацька йому на думку спала історія одного святого, який, маючи на меті отримати від Бога щось, чого дуже прагнув, провів хтозна-скільки днів без їжі, аж доки не одержав те, чого хотів. 4Добре над цим поміркувавши, він, зрештою, вирішив і собі піти цим шляхом, сказавши собі, що не їстиме і не питиме, аж доки Бог не прийде йому на допомогу або ж доки не побачить, що смерть вже недалеко. 5Якщо станеться так, що він опиниться на межі, і йому загрожуватиме смерть, якщо він не поїсть, то щойно тоді у нього був намір попросити хліба і поїсти (наче й справді на порозі смерті він зумів би про щось попросити чи щось з’їсти).

[25] 1Сталося це в неділю, після того, як він прийняв причастя; і цілий наступний тиждень він не поклав до рота ані крихти, не припиняючи виконувати свої звичні вправи, навіть відвідуючи богослужіння і молячись навколішки, хоч би й опівночі і т.д. 2Однак, коли настала наступна неділя, і йому треба було іти до сповіді, він, маючи звичку в подробицях розповідати сповідникові, що робив, сказав йому також і про те, що упродовж цього тижня нічого не їв. 3Сповідник звелів йому перервати цей піст, і він, хоч і почувався ще сильним, прислухався до слів сповідника; того дня й наступного сумніви його не бентежили. 4Проте третього дня, у вівторок, він під час молитви почав пригадувати свої гріхи; 5і так обмірковував один за одним гріхи, скоєні у минулому, наче нанизуючи їх по одному на довгу шворку, аж доки не відчув, що зобов’язаний знову їх висповідати. 6Та внаслідок таких думок у нього з’явилася відраза до життя, яке він провадив, а також бажання покинути його.

Таким чином Господь зволив, щоб він прокинувся, немов зі сну. 7І от, маючи вже певний досвід стосовно розмаїття духів, здобутий завдяки урокам, що їх йому дав Бог, він почав міркувати про те, за допомогою яких засобів прийшов зазначений дух, і  так прийняв однозначне рішення не згадувати більше на сповіді нічого з минулого; 8з того дня і надалі його не терзали вже докори сумління, і він був цілком упевнений, що це Господь наш милосердно побажав визволити його.

[26] 1Окрім семи годин, присвячених молитві, він також заходився допомагати у справах духа деяким душам, котрі приходили, розшукуючи його. Решту дня він проводив у роздумах про божественне, залежно від того, над чим розмірковував чи що читав у той день. 2Проте варто було йому прилягти, як його часто охоплювало почуття великого просвітлення, великої духовної втіхи; це забирало у нього чимало часу, відведеного для сну, якого і так було небагато. 3Кілька разів про це поміркувавши, він дійшов висновку, що приділяв розмовам з Богом цілком достатньо часу, а, крім того, ще й решту дня; 4тож він почав сумніватися, чи породжені згадані просвітлення добрим духом. Зрештою, він вирішив, що краще буде ними нехтувати, а у призначений для цього час спати. Так він і повівся.

[27] 1Він продовжував утримуватися від споживання м’яса і виявляв у цьому таку рішучість, що й гадки не мав щось тут змінювати з будь-якої причини; проте одного ранку, коли він піднявся з ліжка, перед його поглядом постала м’ясна страва, причому настільки ясно, наче він дійсно бачив її власними очима, хоч до того у нього не було жодного такого бажання. 2В той же час він відчув сильну схильність своєї волі надалі вживати м’ясо у їжу. Хоч він не забув про попередні свої наміри, у нього не було сумнівів щодо цього; радше він відчував упевненість, що тепер повинен їсти м’ясо. 3Пізніше, коли він повідомив про те, що відбулося, своєму сповідникові, той наказав йому добре подумати, чи не було це спокусою; проте навіть по пильних роздумах у нього не виникло жодних вагань щодо цього.

4В той час Бог ставився до нього так, як шкільний учитель ставиться до дитини, котру навчає. Чи то через нестачу належної освіти та брак розуму, чи через те, що навчати його було нікому, чи через дароване йому Богом сильне прагнення служити Йому, 5але він і тоді, і згодом завжди був упевнений у тому, що Бог ставився до нього власне так. Та й справді, якби у нього були якісь сумніви щодо цього, то він подумав би, що ображає цим Його Божественну Велич. Дещо з цього можна побачити за поданими нижче п’ятьма пунктами.

[28] 1Перше: Він відчував велике благоговіння перед Пресвятою Трійцею і тому щодня молився до трьох Осіб окремо. 2Проте, оскільки він молився також і Пресвятій Трійці, якось його навідала така думка: чому він має промовляти до Трійці чотири молитви? Втім, ця думка не завдала чи майже не завдала йому клопоту, бо він не надав їй особливого значення. 3Одного дня, коли він відмовляв Службу до Божої Матері на східцях того ж таки монастиря, розум його почав здійматися вгору, і він наче уздрів Пресвяту Трійцю в образі трьох музичних ключів. Це викликало у нього стільки сліз та ридань, що він ніяк не міг оволодіти собою. 4Того ж ранку, йдучи у процесії, яка вийшла звідти, йому не вдавалося стримати сліз аж до обіду; втім, попоївши, він не міг зупинитися й говорив тільки про Пресвяту Трійцю, 5висловлюючи при цьому чимало найрізноманітніших порівнянь і відчуваючи неабияку радість та втіху. Враження від описаного почуття великого благоговіння, яке охопило його під час молитви до Пресвятої Трійці, не залишало його впродовж цілого життя.

[29] 1Друге: Якось перед його внутрішнім поглядом постала картина створення Богом світу; при цьому він відчув велику духовну радість. Йому здавалося, що він бачить щось біле, з чого виходить кілька променів; власне з цього Бог і сотворив світло. 2Проте він не знав, як все це витлумачити, і не надто добре пам’ятав те духовне просвітлення, яке Бог закарбував у його душі в той час. 3Третє: Також в Манресі, де він провів майже рік, після того, як Бог почав втішати його, і він побачив плоди, які породив, спілкуючись з иншими душами, він відкинув ті крайнощі, яких дотримувався до тієї пори, й став обрізати нігті і стригти волосся. 4Одного дня, знаходячись в тому ж таки містечку і слухаючи Месу в церкві згаданого вище монастиря, він під час піднесення Тіла Господнього побачив своїми внутрішніми очима щось на взірець білих променів, що спадали згори. 5І хоч навіть попри те, що збігло вже стільки часу, він не може цього як слід пояснити, тоді він, безперечно, ясно побачив подумки, як Господь наш Ісус Христос перебуває в цьому Пресвятому Таїнстві.

6Четверте: Коли він молився, то перед його внутрішніми очима часто й надовго з’являлася людська природа Христа. Образ, що поставав перед ним, був схожий на біле тіло, не надто велике і не надто маленьке, проте розрізнити окремих частин йому не вдавалося. 7Він бачив це у Манресі багато разів; сказати б, двадцять чи сорок, він не насмілився б вважати цю кількість брехнею. Ще раз він бачив це в Єрусалимі, і ще раз – в дорозі, неподалік від Падуї. 8В такому ж образі він бачив і Божу Матір, не розрізняючи окремих частин. 9Такі видіння, що поставали перед ним, додавали йому тоді сили, і всякчас так зміцнювали його у вірі, що він часто думав собі: якби не було Святого Письма, щоб навчати нас цих правд віри, то він рішуче пішов би за них на смерть тільки через те, що побачив.

[30] 1П’яте: Одного разу він прямував на поклоніння до одної церкви, розташованої десь трохи більше ніж за милю від Манреси; здається мені, що то був храм св. Павла, а дорога туди йде понад річкою. Він ішов, заглиблений у думки про своє поклоніння, і вирішив присісти обличчям до річки, яка текла внизу. 2І от, коли він там сидів, очі його розуміння почали розкриватися; не те щоб він побачив якесь видіння, просто він збагнув і дізнався чимало речей, котрі стосувалися як царини духа, так і віри й науки; це супроводжувалося таким великим просвітленням, що все здавалося йому новим·.

3Подробиці, які він тоді зрозумів і яких було вельми багато, неможливо витлумачити тут; варто лишень зазначити, що їх він спізнав з неймовірною ясністю. 4Якби навіть він, сягнувши шістдесяти двох років, вирішив зібрати разом всю поміч, отриману від Бога, і всі ті найрізноманітніші речі, що їх дізнався упродовж життя, та склав усе це докупи, то й відтак, напевне, не здобув би стільки, скільки тоді за один-єдиний раз.

[31] 1Тривало це досить довго, й опісля він підійшов до хреста, що стояв неподалік, і став перед ним навколішки, щоб подякувати Богові. 2Там же перед ним знову з’явилося видіння, що його він бачив вже багато разів і ніяк не міг остаточно збагнути, тобто та річ, про яку мовилося вище і яка видавалася йому вельми гарною, з силою-силенною очей. 3Одначе там, перед хрестом, він ясно побачив, що річ ця не має своєї звичної чудової барви, й усвідомив без жодних вагань, з цілковитою згодою своєї волі, що то був диявол. 4Згодом зазначене видіння часто появлялося перед ним упродовж тривалого часу, і він зі зневагою проганяв його своїм посохом, якого зазвичай носив в руці.

[32] 1Якось, коли він знаходився у Манресі й нездужав, надзвичайно сильна лихоманка призвела до того, що смерть вже стояла у нього за плечима, і він цілком повірив, що душа його ось-ось покине тіло. 2Власне тоді до нього навідалася думка, яка доводила йому, що він – праведник, але це завдавало йому такої прикрості, що він тільки й те робив, що намагався її позбутися і перебирав у пам’яті свої гріхи. 3Ця думка заподіяла йому більше лиха, ніж сама лихоманка, проте як він лишень не силувався її подолати, а зробити цього не міг. 4Потім пропасниця трохи вщухла, і він, відчувши, що вже не стоїть на порозі смерті, став голосно кричати, звертаючись до кількох пань, котрі прийшли його відвідати, 5щоб вони, побачивши, що смерть знову наближається до нього, заради любові до Бога почали кричати гучними голосами, взиваючи до нього як до грішника і таким чином допомогли йому пригадати ті образи, що їх він завдав Богові.

[33] 1Иншим разом, коли він плив морем з Валенсії до Італії, налетіла сильна буря, стерно корабля зламалося, і дійшло до того, що, на його думку і на переконання багато кого з тих, хто був на борту того корабля, не було жодної можливості порятуватися від смерти. 2В той час, ретельно випробовуючи своє сумління і готуючись померти, він не мав страху за свої гріхи і не злякався осуду, 3але достоту відчув замішання та жаль, бо гадав, що не повністю використав ті дари та ласки, якими наділив його наш Господь Бог.

4Ще иншим разом, у п’ятдесятому році, йому було зовсім погано через дуже важку хворобу, яка, на його погляд і на думку багатьох инших, мала стати для нього останньою. 5Розмірковуючи з цієї нагоди про смерть, він відчув таку радість і таку духовну втіху через те, що має померти, що трохи не потонув у сльозах. 6Це стало для нього настільки звичним, що він часто відганяв від себе думки про смерть, аби не відчувати такої великої втіхи.

[34] 1Коли настала зима, він зліг через вельми важку недугу, і місто, прагнучи його вилікувати, розмістило його в домі батька якогось Феррери, який згодом перебував на службі у Бальтазара де Фаріа. 2Там про нього піклувалися з неабиякою увагою, і чимало визначних пань, які вже тоді мали глибоку пошану до нього, приходили, щоб чувати над ним уночі. 3Хоч він і видужав від згаданої хвороби, та все одно був ще дуже слабкий і часто страждав від болю в шлунку. 4Тож з цієї причини, а також з огляду на те, що зима видалася дуже холодною, його примусили одягнутися, взутися і взяти щось на голову; він змушений був носити дві брунатні ропильї*** з вельми цупкого сукна і шапку з того ж матеріялу, схожу на берет. 5В той час його часто охоплювало сильне бажання бесідувати про духовні питання і розшукати людей, котрі були б на це здатні. А тим часом наближалася пора, коли він мав вирушити до Єрусалима.

[35] 1Тож на початку двадцять третього року він подався до Барселони, щоб сісти на корабель. Хоч йому й пропонували супутників, він, одначе, хотів іти сам один, бо для нього вельми важливо було повністю віддатися тільки на Божу ласку. 2Якось, коли його настирливо намовляли, позаяк він не знав ні латини, ні італійської, взяти собі певного супутника, стверджуючи, що супутник цей неодмінно стане йому у пригоді і всіляко його вихваляючи, 3він сказав, що не пішов би ні з ким, хоч би то був  навіть син чи брат герцога Кардони, бо прагне практикувати три чесноти: милосердя, віру та надію. 4Якби ж він узяв собі супутника, то, зголоднівши, сподівався би допомоги від нього; якби він упав, той допоміг би йому підвестися; через це він довіряв би цьому супутникові і відчував би прихильність до нього; він же хоче покладати таку довіру, прихильність та сподівання на одного лишень Бога.

5Те, що говорив, він відчував і у своєму серці. Такі думки спонукали його вирушити в дорогу не тільки самому, але й без жодних припасів. 6Коли він почав облаштовувати свій від’їзд, йому вдалося переконати господаря корабля взяти його на борт безкоштовно, адже грошей у нього не було, проте за умови, що він візьме з собою на корабель сухарів, щоб живитися ними в дорозі; в иншому випадку його не взяли б ні за що у світі.

[36] 1Коли він пішов роздобути ці сухарі, його охопили великі сумніви: “Оце і є твоя надія та віра в Бога, який тебе не покине?” і т.д. 2Ці сумніви були такими сильними, що завдавали йому неабиякого клопоту; 3зрештою, не знаючи, що робити, оскільки бачив небезпідставні аргументи на користь і того, й иншого, він вирішив покластися в цьому питанні на свого сповідника 4і розповів йому, як сильно прагне йти до досконалости і робити все, що може, задля примноження Божої слави, а також виклав перед ним причини, котрі породжували в нього сумніви щодо того, чи повинен він брати з собою якусь провізію. 5Сповідник розсудив, що йому слід попросити і взяти з собою все потрібне. Коли ж він звернувся з таким проханням до однієї пані, та поцікавилася, куди він має намір податися. 6Якусь мить він вагався, чи варто говорити їй про це, проте зважився сказати лишень, що прямує в Італію, в Рим. 7Вона ж, немовби здивувавшись, мовила: “Ви хочете їхати до Рима? Ну, я й не знаю, якими повертаються ті, хто туди їде.” (Вона мала на увазі, що в Римі не можна розраховувати на особливий поступ в духовних справах.) 8Причиною ж того, що він не насмілився сказати, що прямує до Єрусалима, був страх перед марнославством. Цей страх не давав йому спокою настільки, що він ніколи не наважувався сказати, з якої він країни чи до якої сім’ї належить. 9В кінці кінців, роздобувши сухарі, він зійшов на борт корабля. Проте ще на березі він з’ясував, що в нього зосталося п’ять чи шість “білих” (blancas) з тих, які йому дали, коли він просив милостиню попід дверима (позаяк саме так він і жив); тож він залишив їх на лавці, на яку випадково натрапив неподалік від берега.

[37] 1Отже, пробувши в Барселоні трохи більше, ніж двадцять днів, він сів на корабель. 2Ще перебуваючи в Барселоні, перед відплиттям, він, за своєю звичкою, розшукував всіх духовних людей, хоч би вони й жили десь у пустці, далеко від міста, щоб поговорити з ними. 3Проте ні в Барселоні, ні в Манресі за увесь час, який він там знаходився, йому не вдалося знайти осіб, здатних допомогти йому так, як він того хотів; 4тільки в Манресі та згадана вище жінка, яка сказала, що молиться, аби йому явився Ісус Христос, здавалося, пізнала духовні справи глибше за инших. 5Тож, покинувши Барселону, він геть утратив це своє прагнення розшукувати духовних людей.

Примітки до третього розділу

[19] Манреса – це містечко в іспанській провінції Каталонія, не зовсім між Монтсерратом та Барселоною, проте неподалік від обидвох цих місць. Скидається на те, що тривала перерва у диктуванні, про яку згадує да Камара, сталася в кінці попереднього розділу, хоч дехто вважає, що вона відбулася посередині цього розділу.

[20] У здобутому Ігнатієм в Манресі духовному досвіді можна виокремити три стадії: спершу він пізнав мир, потім пройшов через випробування, а в кінці отримав особливу ласку й просвітлення. Багато що в цьому розділі ілюструє те, про що йдеться в Духовних Вправах, зокрема стосовно розрізнення духів.

[34] Серед пань, котрі відвідували Ігнатія, була Інес Паскуаль, яка стала його близьким другом; згодом, коли він перебував у Барселоні, вона оселила його в домі свого сина, й перший з численних написаних ним листів, які дійшли до нашого часу, адресовано їй.

[36] Тут і в подальших розділах згадуються монети, що належать до різних грошових систем; їхні первісні назви збережено за винятком тих випадків, коли можна було підібрати знайомий усім англійський відповідник. Скорочення “і т.д.”, яке стрічаємо в цьому та в инших параграфах, не означає, що там щось пропущено; просто Ігнатій в цих місцях перериває свій виклад.


* В цьому перекладі було збережено традиційний поділ на розділи з додаванням заголовку та дати на початку і кількох пояснювальних приміток у кінці. Їх пронумеровано відповідно до параграфа чи уривка, до яких вони відносяться.

Протягом певного часу у вжитку була стандартна нумерація параграфів. Зараз, після укладення комп’ютеризованого індексу праць св. Ігнатія, здійснено перехід на нову систему нумерації, яка дуже нагадує нумерацію біблійних стихів. Вперше цю систему запроваджено у поточному виданні. Кожна надрядкова цифра перед словом відноситься до уривка, що починається в тому самому рядку зі слова, яке стоїть після найважливішого тут знака пунктуації: зазвичай це крапка (.), проте може бути й тире (–) чи кома (,).

Маргінальні коментарі да Камари, які вважаються невід’ємною частиною тексту, подано прямим шрифтом внизу сторінки, на якій їх зроблено.

** Алькальд: голова міської управи, який виконував також обов’язки судді (прим. перекладача).

  • Такими були його перші роздуми про Божі речі; згодом, коли він укладав Вправи, це послужило для нього точкою відліку в роз’ясненні відмінностей між духами.
  • Ця книга мала близько 300 сторінок inquarto, всі повністю списані.
  • Його брат та инші домашні підозрювали, що він має намір здійснити якусь рішучу зміну.
  • З того дня, як Ігнатій покинув рідну оселю, він щоночі дотримувався цього звичаю.
  • Він відчував таку відразу до своїх колишніх гріхів і настільки живе прагнення здійснити великі подвиги заради любові до Бога, що, зовсім не вважаючи ці гріхи прощеними, все ж не надавав їм великої уваги, коли відбував покуту, яку задумував.
  • Ще він купив плетені туфлі (esparteñas), з яких, втім, взував тільки одну; це було пов’язано не з якимось дивацтвом, а з тим, що одна нога у нього була цілком перев’язана бандажем і була у дещо запущеному стані, настільки, що, хоч він їхав верхи, вона щоночі напухала, і він вирішив, що на цій нозі варто носити взуття.
  • Це сповнило його розуміння таким світлом, що він відчув себе геть иншою людиною з цілковито иншим розумом.

*** Ропилья (ropilla): давній приталений одяг з подвійними рукавами (прим. перекладача).

Де і як можна придбати цю книжку, читайте на сайті видавництва.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s