Вступ до “Темної ночі”

Рукописи праці св. Йоана від Хреста під назвою «Темна ніч» дійшли до нас окремо від «Сходження на гору Кармель». В цій праці Йоан пояснює, як відбувається пасивне очищення чуттів і духу, виконуючи таким чином свою обіцянку розповісти про пасивну ніч, яку кілька разів давав читачам у «Сходженні». Те, що для досягнення злуки з Богом треба пройти пасивне очищення, стає зрозуміло ще з першої глави «Сходження», де автор висловлює намір пояснити суть активної і пасивної ночі. Поза тим, поступово здійснюючи цей задум, він не раз стверджує, що для досягнення злуки з Богом тільки активного очищення недостатньо. Тож у цій праці, названій «Темна ніч», Йоан говорить про те, як Бог очищує душу у пасивний спосіб і доводить до окресленої у «Сходженні» досконалості життя, що провадиться згідно з Божими чеснотами. Описане в «Темній ночі» пасивне очищення повністю відповідає тим далекосяжним вимогам, які Йоан так і не закінчив викладати у тому трактаті. Хоч «Темній ночі» властивий дещо інший літературний стиль, її можна вважати необхідним додатком до «Сходження на гору Кармель».

 

Коментар

Характерні для «Сходження» градації та поділи відвели Йоана далеко вбік від первісної ідеї створення своєрідного коментаря до строф написаного раніше вірша. Втім, у «Темній ночі» він повертається до свого вірша знов і висловлює намір викласти у цій праці тлумачення решти стансів. І справді, цього разу трактат набагато більше відповідає змісту вірша і зазнає значного впливу з його боку. Детально описуючи поділ свого вірша на певні логічні частини, Йоан ніби натякає на те, чого можна сподіватися від його коментаря. У короткому пролозі він зазначає, що перші два станси пов’язані з наслідками двох різновидів очищення – чуттєвого і духовного; натомість у шести наступних стансах ідеться про дивовижні – хоч і достоту несказанні – наслідки просвітлення і злуки. Тож у вірші, як бачимо, змальовано дві основні умови, що стосуються перебігу духовного життя: болісний перехід через ніч і невимовна радість зустрічі з Богом. Коментуючи станси, він вділяє цим умовам особливу увагу; зрештою, на них і інтуїтивно, і завдяки творчому задуму вказує сам вірш. Віршовані строфи, одначе, не містять певної програми, якої треба неухильно додержуватися. Йоан написав їх після того, як сам пройшов вузькою стежиною, що веде до вічного життя; цю стежину він назвав “темною ніччю”. З висоти благодатної злуки з Богом він співає про те, як йому пощастило втекти від себе самого і від інших ворогів – вночі, сховавшись у темряві і скориставшись потаємною драбиною. Відтак Йоан послуговується власним досвідом для того, щоб вибудувати парадигму, якої слід дотримуватися іншим – тим душам, що прагнуть сягнути свободи таким же шляхом.

Читаючи зазначену Йоанову працю, треба від самого початку запам’ятати, що первісно цей текст не було поділено на книги і глави; відповідно, не було у книжці й підзаголовків для кожної окремої глави. Умовний поділ на книги і глави, який запровадив Дієґо де Салабланка у першому виданні 1618 р., – він вживається ще й сьогодні, – трохи полегшує користування текстом і посилання на нього. Хоч сучасні редактори й видавці могли б, напевне, запропонувати інші, кращі поділи, збереження традиційного поділу, безперечно, корисне у контексті посилань і цитат. Йоан писав свою працю за тим самим взірцем, яким послуговувався і під час створення коментарів до «Пісні духу» та «Живого полум’я любові», тобто використовував станси і строфи як єдині розділові знаки між частинами книги. Проте нерівностей в коментарях до «Темної ночі» виявилося набагато більше, ніж в інших Йоанових працях. Так, перший станс він коментує двічі, пояснюючи це тим, що вміщені у цій строфі символи – хоч мовиться там переважно про очищення духу – можуть стосуватися ще й першої ночі, тобто очищення чуттів. У міру просування текстом вірш, який у «Сходженні» і в «Темній ночі» тлумачиться по-різному, починає розкривати свій справжній сенс, і відбувається це власне тоді, коли Йоан у своїх коментарях зосереджується на пасивному очищенні духу. Інші пояснення не окреслюють цей динамічний момент так детально.

«Сходження», що починалося як коментар до вірша, вийшло за межі тлумачення віршованих строф і перетворилося на самостійний трактат. У «Темній ночі» натомість зв’язок з віршем і стиль, характерний для коментаря, зберігається; втім, іноді лінія викладу все ж помітно відходить від основної теми, і таким чином з’являється щось на взірець окремих невеликих трактатів, пов’язаних з віршем уже не так тісно.

Попри всі сподівання, Йоан закінчує писати «Темну ніч», навіть не приступивши до коментування третього станса. Тож із восьми стансів він пояснює тільки два. Втім, навіть ці два станси дають йому змогу детально – хоч і збиваючись при цьому на дещо зайві повторення – описати предмет, який цікавить його найбільше, а саме темну ніч очисного споглядання. Коментар до другого станса певною мірою нагадує музичну варіацію на задану тему. Можна лише припустити, що тлумачення решти стансів призвело б до появи розлогого опису життя у злуці, характерні ознаки якого він докладно описує в інших творах.


Вчення

Працюючи над своїм викладом, Йоан охоплює два рівні: свій особистий досвід і свої міркування доктринального характеру. Виражений у вірші особистий досвід, який розглядається з погляду того, хто зумів уночі втекти і тепер озирається назад, на пройдений шлях, стає своєрідним каркасом для розбудови вчення, призначеного для інших. Тож ми знаходимо тут богословське, доктринальне тлумачення описаних у праці явищ, ніби вплетене в опис духовного досвіду, за символ якого править образ темної ночі. Особливо помітним цей поділ на два рівні стає у главах 4-18 другої книги – найважливіших у цілій праці.

Щоб проілюструвати очищення, про яке йде мова, Йоан користується в основному двома алегоріями. По-перше, говорячи про початкове очищення, він порівнює Бога з люблячою матір’ю, яка попервах годує свою дитину грудьми, носить на руках і всіляко леліє, але потім мусить відлучити дитя від грудей, навчити його ходити самостійно і спонукати до відмови від дитячих звичок. По-друге, описуючи очищення духу, він зіставляє Божу діяльність із тим, як змінює і перетворює дровину вогонь.

Йоан не пропонує у своїй праці якоїсь детально розробленої програми подвижництва, спрямованої на досягнення вбогості духу, до якої, власне, й провадить радикальне очищення, описане в його праці. Натомість він наголошує на потребі дозволити Богові вести перед, приймаючи Господню працю з усіма її наслідками. Водночас викладене в «Темній ночі» вчення слід розглядати крізь призму головної теми «Сходження», як його продовження і завершення.

Тематика твору зосереджується головно на таких пунктах: досвідчення ночі; богословські засади, що лежать в основі як причин, так і мети цієї ночі; аналіз особи до, під час і після очищення; плоди любові та просвітлення. «Темна ніч» ділиться на дві книги. У першій книзі, яка складається з чотирнадцяти глав, йдеться про пасивну ніч чуттів; у другій, що налічує двадцять п’ять глав, тлумачиться пасивна ніч духу. В духовній мандрівці до злуки з Богом найчастіше під загрозою опиняється безперервний процес очищення, звільнення від усього, що суперечить Божій святості. Сягнути належної чистоти без зусиль з боку людини неможливо, але самих цих зусиль, якою інтенсивністю вони не відзначалися б, недостатньо для того, щоб дійти до радикального очищення, необхідного для згаданої злуки. Треба, щоб Бог сам втрутився у цей процес, а душа пасивно прийняла Його спрямовану на очищення діяльність, оскільки ця діяльність виходить за межі того, чого може сягнути людина завдяки своїм зусиллям. Самотужки ми здатні хіба підготувати себе до такої-от Божої діяльності.

Заперечення (вбогість, чистота, нагота, порожнеча, смерть тощо), характерне для темної ночі, насправді виливається у сопричастя. Спорожнення власного єства призводить до повноти Бога. Впадає у вічі, що для Йоанової лексики та стилістики характерна пересипана парадоксами мова, знайома нам за писаннями св. Павла: світло протиставиться темряві, життя – смерті, дух – плоті,  “нова людина” – “людині старій”.

Бог не починає діяти відразу після того, як припиняє свою діяльність людина; радше вони діють паралельно, в один і той же час. Встановити певну доволі відносну послідовність можна тільки завдяки тому, що Божа діяльність, звісно, панує над людською і відтак на завершальній стадії очищення володіє очевидною перевагою. Оскільки таке-от Боже втручання може також відзначатися більшою чи меншою інтенсивністю та дієвістю, можна вести мову про частини або стадії пасивної ночі. Кульмінація темної ночі – пасивна ніч духу – з погляду часу належить до того періоду духовного життя, який св. Йоан називає духовними заручинами, запозичивши цей термін з традиції коментування Пісні пісень. Хоч про цю кульмінацію безпосередньо йдеться у вірші, його автор, як справжній учитель, надає віршованим рядкам ширшого значення, пристосовуючи їх і до інших періодів та ситуацій.

Того, хто йде через темну ніч, охоплює болісне відчуття – здається, йому чогось бракує, його чогось позбавлено; розум опановує темрява, а волю – сухість, внаслідок чого вона втрачає здатність любити; пам’ять звільняється від усього, що посідала. В результаті душу проймає страждання і мука. Людина набагато краще усвідомлює свою жалюгідність; у неї складається враження, наче вийти з цього стану їй не вдасться ніколи. Її здатності видаються безсилими і поневоленими, а будь-яка стороння допомога – марною; вона не має жодної надії на те, що у майбутньому її чекають якісь кардинальні зміни на краще. Як наслідок, душу сповнює страх; вона впевнена, що Бог її покинув, і саме це завдає їй найбільших страждань, адже йдеться про того, хто тужить за Богом, пройнявшись до Нього найглибшою любов’ю.

Всі ці болісні переживання, а також благотворні плоди, що їх приносить таке преображення, можна пов’язати зі спогляданням. Це споглядання можна, по суті, окреслити як вливання Бога в душу – божественне, сповнене любов’ю пізнання. Пізнання це всеосяжне, позбавлене будь-яких образів та понять, темне і приховане від очей того, хто його сприймає; воно водночас і очищує, і просвітлює. Якщо Йоан називає це пізнання загальним, то робить так не тому, що споглядання тут пов’язане з чимось неясним, а через те, що воно охоплює всю повноту відносин із Богом: цілковиту особисту налаштованість на сприйняття Бога, який уділяє душі себе в усій своїй особистій безконечності. Якщо дивитися на це під таким кутом, то “загальне” означає всеосяжне, цілісне, на противагу належному до певного роду чи виду або неясному. Тож новизна згаданого пізнання лежить не в отриманих відомостях, а у цілком новому відчутті Божої присутності через віру і любов. Той, хто його сприймає, перебуває у стані своєрідної пасивної діяльності, перебіг якої людина не спроможна контролювати за допомогою звичних для неї способів; перед лицем Бога їй залишається тільки убогість, довіра і відмова від усього. Проте споглядання не слід повністю ототожнювати з темною ніччю; воно може вділятися у формах, які приносять плоди, спрямовані не на очищення, як описані вище, а на щось інше. Поза тим, варто зазначити й таке: якщо ця ніч породжує темряву, то тільки для того, щоб згодом подарувати світло; якщо принижує, то тільки для того, щоб піднести; якщо призводить до вбогості, то тільки для того, щоб збагатити.

Кінцевим пунктом, до якого провадить ця ніч, є “нова людина”, яка сягнула обожествлення у своєму бутті та діяльності і, зміцнена й чиста, живе тепер у вірі, надії і любові.

Може скластися враження, ніби Йоан, описуючи досвідчення цієї ночі, відокремлює його від решти життя. Однак треба пам’ятати, що ця ніч не може настати поза повсякденними зовнішніми подіями; крім того, читаючи, не слід забувати про ув’язнення Йоана в Толедо й усі пов’язані з цим нестатки як матеріального, так і соціального характеру. Темну ніч можна досвідчувати у чимало різноманітних способів, залежно від ласки, стану життя та історичних чи особистих обставин, що стосуються кожної окремо взятої особи. Йоан ставить перед кожним читачем завдання належним чином пристосувати прочитане відповідно до своїх потреб і вимог. Найважливіше тут те, що страждання і нестатки виливаються у щораз сильніше зростання віри, надії і любові; без цього спрямованого на зміни й пройнятого Божими чеснотами життя ніч, яку він описує, не зуміла б очистити душу і породити в ній свої плоди.

Серед учених найнадійнішими вважаються рукописні примірники «Темної ночі», відомі під назвами Hispalensis і Roma. Перший зберігається у Національній бібліотеці в Мадриді, а другий – у загальному архіві босих кармелітів у Римі.